35 років вільній Україні. З Днем Незалежності України!

35 років незалежності

У 2026 році Україні виповнюється 35 років як незалежній державі. Для людського життя це вже зрілий вік, але для країни - лише невеликий відрізок історії.

Особливо символічно сьогодні згадувати людей, які 1 грудня 1991 року прийшли на виборчі дільниці й проголосували за незалежність. Тоді понад 90% учасників референдуму сказали своє «так» українській державі. Минуло три з половиною десятиліття, і тепер уже діти та онуки того покоління змушені зі зброєю в руках захищати вибір, зроблений їхніми батьками й дідами.

Напевно, саме в цьому і є одна з особливостей нашої новітньої історії: незалежність ніколи не була для України чимось остаточно здобутим.

У 1991 році її потрібно було проголосити й підтвердити на референдумі. Потім - навчитися жити у власній державі, будувати її інституції, економіку та армію. У 2004-му та 2014-му українці виходили на вулиці, захищаючи своє право впливати на майбутнє країни. А після початку російської агресії незалежність довелося захищати вже не на виборчих дільницях і площах, а на фронті.

Що для нас означає 24 серпня

Коли ми говоримо про День Незалежності, першими на думку приходять знайомі символи: синьо-жовтий прапор, герб, гімн, вишиванка. Вони важливі, але незалежність - це все-таки дещо більше.

Це можливість самим вирішувати, в якій країні ми хочемо жити.

Обирати президента та парламент, підтримувати владу або критикувати її. Виходити на протест, коли не погоджуєшся з її рішеннями. Самостійно визначати, куди рухатиметься країна і з ким будуватиме своє майбутнє.

Це можливість вільно говорити українською, читати власну історію не так, як її колись писали в Москві, а досліджувати її самим. Знімати українське кіно, писати книжки, створювати музику, відкривати бізнеси, сперечатися про політику і навіть помилятися.

Бо незалежна країна не обов’язково одразу стає успішною.

Незалежність лише дає нам найважливіше - можливість самим вирішувати, якою ця країна буде.

Незалежність - це ще й відповідальність

Про незалежність часто говорять через героїчні історії. Особливо сьогодні, коли тисячі українців щодня ризикують життям, захищаючи країну. І без цього героїзму української держави могло б просто не бути.

Але є й менш помітна сторона незалежності.

Країна будується не лише на передовій. Вона будується щодня - у школах, лікарнях, судах, університетах, державних установах, маленьких компаніях і великих підприємствах.

Коли підприємець створює робочі місця в Україні - це теж внесок у державу. Коли вчитель добре навчає дітей, лікар відповідально лікує пацієнтів, журналіст перевіряє інформацію перед публікацією, а чиновник не використовує посаду для власного збагачення - з таких, на перший погляд, звичайних речей і складається сильна країна.

Так само незалежність передбачає право ставити незручні питання своїй владі, критикувати її та вимагати результатів. Адже любити свою країну не означає погоджуватися з усім, що в ній відбувається.

Можливо, справжня зрілість держави починається саме тоді, коли її громадяни перестають сприймати Україну як щось абстрактне - «вони там у Києві» - і починають говорити про неї як про свою.

Тому що держава стає по-справжньому сильною не тільки тоді, коли має сучасну зброю та сильну армію. Вона стає сильною тоді, коли мільйони людей щиро відчувають: це наша країна, і те, якою вона буде завтра, залежить також від нас.